Сицилія – це спека, море та еклектика. Острів на південь від Італії завойовували 13 разів: не лише передбачувані римляни, а й греки, араби, нормани та іспанці. За часів останніх на Сицилії стався великий землетрус 1693 року. Багато міст було зруйновано, і їх відбудовували за модою того часу у специфічному різновиді місцевого бароко. З того часу містобудівний вигляд історичних центрів змінився несильно: тісні вулички та суцільна забудова, де будинки туляться один до одного. Багато міст стоять на вершинах пагорбів — подалі від загарбників.

Так виглядає майже будь-яке поселення Сицилії, але не Нова Джибелліна — невелике містечко поруч з Палермо, яке в другій половині ХХ століття відбудували з нуля. У січні 1968 року Сицилією прокотився черговий потужний землетрус. Близько 400 людей загинули, понад 100 тисяч лишилися без даху над головою. Невелике селище Джибелліна було зруйноване вщент.

Тодішній мер міста Людовіко Коррао заявив, що нове поселення треба будувати за всіма правилами сучасної урбаністики і зумів домовитися про купівлю земель за 11 кілометрів від місця, де знаходилася колишня Джибелліна. До середини 1980-х Нову Джибелліну майже добудували: з широкими вулицями, креативними громадськими просторами та хитромудрим паблік-артом.

Карта Джибелліни

Коррао не лише вибив бюджет на проектування та будівництво. Коли велике будівництво затяглося, він вдихнув у проект нове життя, вирішивши залучити художників для осмислення історії міста. Найвідоміша робота того періоду — це Grande Crettо, кістяк старого міста, який художник Альберто Буррі вирішив залити цементом на згадку про травми людей, які втратили будинки внаслідок землетрусу. Бюджету не було, і багато робіт художники робили за свої гроші. Через це будівництво Grande Cretto розпочалося у 1984 році, але доробили його вже після смерті Буррі у 2015 році.

Смуток чи ні?

Про Нову Джибелліну люблять писати тексти з їдкими пасажами на адресу архітектурних утопій ХХ століття. Місцевих жителів описують як мігрантів у власному місті: тіні людей, втрачені на тлі гігантського будівництва, яке не закінчено навіть через десятиліття. Вулиці порожні, перехожих небагато: місцеві сидять будинками, а туристи до Нової Джибелліни не доїжджають. Собаки супроводжують попереджувальним гавканням, яке луною прокочується гігантськими площами. Порожнеча навіює моторошне відчуття, особливо разом із загальною пошарпаністю будівель — модернізм рідко старіє красиво.

Людей справді небагато. У старій Джибелліні було  4 тисячі місцян, а нову проектували десь для 20 тисяч. При цьому молодь, як і скрізь, їде вчитися в Палермо або кудись подалі, а дорослі або працюють, або сидять вдома. Проте місцяни пишаються незвичайним виглядом свого міста. Сюди привозять сицилійських школярів, щоб розповісти історію острова. Продовжують влаштовувати фестиваль Tenute Orestiadi, заснований Коррао, — у різний час серед його учасників були Джон Кейдж та Філіп Глас. Працює галерея сучасного мистецтва.

Компактна утопія

Нову Джибелліну  можна обійти за пару годин.

За цей час ви побачите:

• Municipio – площа поряд із будівлею міської адміністрації.
• Sistema delle Piazze - пошарпаний громадський простір з гальоркою на рівні другого поверху. Мабуть, тут передбачалося влаштовувати перформанси та театральні вистави.
• Chiesa Madre – дивовижна будівля на вершині пагорба. З одного боку, знаходиться церква, з іншого — театр. Ці частини об'єднує величезна куля: у церкві в ній розташовується вівтар, а в амфітеатрі вона нависає над сценою.
• Місцева галерея сучасного мистецтва на площі Йозефа Бойса.
• Тиша і порожнеча світлих і просторих вулиць.

Якщо ви цікавитеся архітектурою ХХ століття, всі незручності з попереднього пункту навіть не варті уваги, адже Джибелліна справляє фантастичне враження. Одноповерхова Америка з замашкою на маніфест урбанізму серед набридлого сицилійського бароко дарує вихор естетичних переживань від захоплення до меланхолії!