Аш – найзахідніше чеське місто, воно як маленька чеська шпилька впивається у бік сусідки Німеччини. У комуністичні часи Аш був суворо закритим містом, що, на жаль, не захистило його від руйнувань.

Вперше Аш згадується у літописах XIII століття як фортеця Аска.  «Аска» походить від німецького «ask» – це риба із сімейства форелевих». Шість довгих століть в Аші правив рід Цедвіц. Завдяки йому і після Тридцятирічної війни Аш залишився єдиним острівцем протестантизму у Чехії. Євангелісти знайшли тут притулок, і з ними в Аш прийшли нові ремесла, зокрема ткацьке.

«Протестантський анклав співпрацював із сусідньою Саксонією, і через неї – з Англією, яка завдяки промисловій революції могла похвалитися найновішими машинами та технологіями. І вони через Саксонію потрапляли до Аша. Можна сказати, що за розвитком текстильної промисловості Ашський регіон випереджав інші чеські землі років на 20».

Вивезення ашського текстилю було поставлено на широку ногу. Рукавички, які в Аші виробляло 25 фірм, експортувалися до 70 країн світу. На початку минулого століття найзахідніше місто Чехії населяло 44 тисячі жителів, більшість із них працювали на текстильних підприємствах. Аш славився також своїми паперовими фабриками. Ашський папір можна знайти в голландських та німецьких архівах.  Наприкінці XIX століття Аш був другим після Праги містом, де збиралося найбільше податків.

«У 1918 році, коли виникла Чехословацька Республіка і створювався Чехословацький торговий банк, основні вклади внесли ліберецькі та ашські текстильники: на той час Аш був дуже квітучим містом. На жаль, після Другої світової війни з нього виселили німецьких мешканців – із 30 тисяч населення у місті залишилося лише 10-11 тисяч. У 1950-х роках місто перетворилося на недоступну фортецю. Для того, щоб відвідати когось в Аші, або виїхати звідти в інше чеське місто, наприклад, на навчання, потрібна була перепустка. Мешканці почали залишати рідні місця – кому ж захочеться жити у закритій зоні?

Нині у місті трохи більше 12 тисяч мешканців. Архітектурі Аша в ті роки було завдано серйозного удару, від якого місто так і не оговталося. Зникали не просто будинки – цілі квартали. Практично усю головну вулицю було знесено. Про центральну площу, найбільшу в Аші, зараз нагадує лише фонтан Йоганна Вольфганга Гете.

У самому центрі   розташована будівля ратуші у стилі бароко, яка функціонує й донині. Будівля, яка спочатку знаходилася на цьому місці, була збудована в 1733 році. Волею випадку і найсильнішої пожежі в 1814 році будівля дуже сильно постраждала, але через 2-річні відновлювальні роботи вона знову набула колишніх обрисів. Згодом ратуша збільшилася ще на один поверх. Після комплексної реконструкції у XX столітті у будівлі розташовувався музей, а згодом міська бібліотека. У 2003 році було ухвалено рішення передати будівлю міській владі для виконання її прямого призначення.

«Перед ратушею була площа з величезним костелом із органами, які вважалися третіми за унікальністю в Європі. Костел згорів у 1960-х роках. Зараз про величний костел, що вміщував до 4 тисяч віруючих, нагадує тільки пам'ятник і жалюгідні залишки фундаменту. Перед неіснуючим храмом досі стоїть статуя Мартіна Лютера - єдина пам'ятка великому реформатору в Чехії.

На пагорбі Гай височіє над містом кам'яна вежа Бісмарка, збудована у 1904 році. Задум звести оглядову вежу з'явився наприкінці XIX століття. Для цього навіть був сформований спеціальний будівельний фонд, але, незважаючи на всі зусилля зі збору грошей, коштів на її зведення катастрофічно не вистачало. Поворотним моментом стало святкування 80-річчя Отто фон Бісмарка, коли до фонду надійшла сума від простих городян. До речі, вежу планувалася назвати на честь першого німецького канцлера. І в 1904 році оглядова вежа заввишки 36 метрів, розташована в парковій зоні відпочинку Гая у найвищій його точці, прийняла перших відвідувачів. Шлях гвинтовими сходами в 122 сходинки на 25-ти метрову висоту буде винагороджений чудовими краєвидами.

Одним із найяскравіших слідів середньовіччя в Ашському регіоні є кам'яні «примирливі» хрести. Вони символізували примирення між убивцею та сім'єю жертви. Хоча бувало й так, що хрести ставилися на місці нещасних випадків: один хрест нагадує про бідолаху, який упав з груші, ще один - про сідока, скинутого конем. На околицях Аша таких «примирливих» хрестів 11, а на території всієї Хебської області – понад 100.

1990 року були відкриті кордони з Німеччиною, і Аш перестав бути закритою прикордонною зоною. Міська влада взялася за його реконструкцію: ремонтуються старі вілли, місто забудовується заново. Це місто знищували понад 50 років, і, звичайно, для того, щоб повернути його до життя, потрібен час.